меланхолійні етюди
небом по золотому,
світлі хати́, сірі люди,
наче дві сотні літ то́му…
плачуть / сміються причинні,
зваблені янголом диким,
сонця тремтяча перлина,
во́рона змучені крики…
лінії долі червоні
вперше розрізало лезо,
вітер з луною від дзвону,
весла веселі на плесі,
тепла, згасаюча днина,
осиротіла надія,
колами бродять причинні,
руки ламають, сивіють…
в хвилі пшениці пірнають,
знають, що бог не пробачить,
дивні молитви стинають,
слово за словом, ледаче,
ходять_ розхристані, босі,
в білих сорочках весільних,
довгі розплутавши коси
прагнуть таємного зілля…
меланхолійні етюди_
небом по золотому,
світлі хати, сірі люди_
наче дві сотні літ тому,
вицвіле тло сновидіння
злякане реготом ночі_
непереборне тяжіння
очі закляклі_ молочні_
ID:
802733
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 11.08.2018 07:59:36
© дата внесення змiн: 11.08.2018 08:00:24
автор: Ки Ба 1
Вкажіть причину вашої скарги
|
