десь, в найкращому з нижніх світів,
на одній з обігрітих сфер,
за грядою бетонних хребтів,
на межі цегляних печер_
метикують на двох куми,
медитують на огірок,
запитання одне , - хто ми
і з яких занесло́ зірок…
не пророки, ні йоги_ ні_
- збіг обставин, чи божий глюк,
пишуть крейдою на стіні
вічних істин святий матюк_
обидвоє звалились з ніг
тих апокрифів десь опріч,
а на ранок волосся – сніг,
посивіли як є, - за ніч…
перестрашені розійшлись_
бо вже жук на картоплю_ жах_
і не брати в бабів клялись
ту_ настояну на грибах…
