був їй сон, неначе там, за містом,
в пшениці золотій, під небом синім,
вона любилась з янголом та бісом,
лунали з хащі оклики совині…
гули важкі джмелі, тремтіло тіло,
_ пропаща бо, - їй шепотіли тіні,
в очах багряне й чорне мерехтіло,
звивалась, наче здобич в павутинні…
прокинулась, гірку ковтає слину,
холодні руки тре від чорнозему
і гострі пазурі тому впинає в спину,
хто шліфував розлуки стратагему…
