десь там, за перетином снів, за багряною гранню,
коли все наврочене римами відбулось_
розгорнуту відповідь на віковічні питання
ледь чутно тобі диктує Умовний Хтось...
здалося чи ні, дикі вогні, вежі...
межі окреслені спалахів щемом, ніч...
на палях хоругви та черепи ведмежі_
тиша така, що чутно тремтіння свіч...
тиша така, що чутно, як скиглять біси_
як б’ється ворони серце, скавчить нейрон,
осяює місяць іржаве кінців’я спису,
вкривається кислим попелом чорний трон...
десь там, де своє ім’я не згадаєш_ маєш
все, про що марила злякана світлом тінь_
гордо тримаєш хорду, та вже звикаєш
бути ніким, вічність як був_ амінь...
