в цю налякану зливою навпіл роздерту ніч_
гіркотою мовчання чи втамувати страх...
та, що бУла сміливою нині в куту опріч_
той, що лагодив пастку ледве тримає дах...
в цю спотворену римами, хитру пророчу гру_
затягло ненароком свідків, чи то катів_
вслід за спалахом гримає, мозку шкребе кору,
обидвом досі страшно_ свідкам – і поготів...
наче жар сковорідки ложе_ січневий степ_
білизна роз’їдає очі, шкребе по дну_
наче вщухло за вікнами_ регіт ворон – дуреп_
чи врятують від бруду душу на двох одну...
в цю налякану зливою навпіл роздерту ніч_
в цю спотворену римами, хитру пророчу гру_
позіхає голодна, ласа поживи піч,
шепче полум’я свічки байку, як світ стару...
