серед тисняви міста сірого,
в місці зустрічі з плоттю млявою,
грай догідника блідошкірого
з покаліченою уявою...
без зачину і слів завчених,
механічні, холодні пестощі_
білі вихлини передплачені
і до себе хіба ревнощі…
вже не вcтромлять жало лучники,
не присмалять крило пристрасті,
темній музі нові заручники_
перемелені особистості…
вигорає сміття пам’яті.
затираєш до дір посмішку.
серце, вивчи мовчання грамоту,
вкотре ставлячи гріх навколішки…
