чепуряться до цвіту околиці,
потонули в солодких димах_
скільки ще повертати на кола ці
і борсатися з щастя марами
на смарагдових килимах...
луна стихне лиш там, за хмарами,
струна напнута_ чи не лусне вже_
хтось насичений тими чарами
і порожній, і спантеличений
мить розхристану стереже...
молода ця весна,воістину,
знову згине в засиллі зелені,
будуть спекою сни в’яремені,
жар прозріння гребтимеш жменями,
музи серце порожнє їстимуть...
