неквапливо та обережно
тиха мантра хитає дах_
вщухнуть в хащах півкуль пожежі_
побредеш по чужих слідах…
той, що клав до кишені попіл,
нині в піжмурки з вітром грається,
перехожим смішним на клопіт_
світло в душу як в сон прокралося…
по калюжах, по хмарах в олові,
чи спаплюжити сміхом березень…
…коливаються сиві голови
спраглі затишку перевезення…
все що маєш чави без залишку,
дегустатор міського смороду_
тебе гаком обходять батюшки,
щось бурмочуть в кошлаті бороди…
тиха мантра_ щось вічно втрачене_
злам обставин, часу і простору…
наче ввічливе «до побачення»
кристалічним структурам розуму…
