подалі від засніжених висот твоїх не впертих ніц нікому істин,
з узгодженим тарифом по п’ятсот, зманіженість спаплюживши зловісно,
вичавлюєш до краплі сенс життя_ ниць падаєш_ підкошеним під корінь_
і чуєш_ як на щойно бриті скроні_ лягає срібний іній забуття…
