та спіраль не має точки центру,
ластишься, збираєш сенсів крихти,
зміщуються надтонкі акценти,
шепоти стають до щему тихі,
вже півноти стане розгадати
ледь помітну фальш сльози їдкої,-
агресивний вірус благодаті,
свічка мерехтить в передпокоях…
ікла вередливої спокуси
вже пробили задубілу шкіру,
затрясло, чи не від землетрусу_
розпалило кров, скорило віру…
…і того замало… далі – буде,
зламані бо крижані скрижалі_
лущаться світи, тріщать облуди,
вертиться душа як жук на жалі_
кожен звук – то регіт пилорами,
кожна цятка стелі – прірва чорна_
фініш_ втеча задніми дворами,
сірі стіни чавлять, наче жорна…
по спіралі_ в напрямку супроти_
випитим до краплі, невагомим,
зонами умовного комфорту,
з відгуком блаженної судоми…
