|
Абетковий вірш, абецедаріс (від лат. Abecedarius, англ. abecedarius, acrostic, польс. abecedariusz, рос. алфавитный стих) — поетична форма, рядки (слова) якої відтворюють послідовність літер в абетці; один із різновидів акровірша.
На думку англійського дослідника К. Дрейджа, абетковий вірш давніший за фігурний, перші його зразки віднаходять у Псалмах Давида (25: «До тебе підношу я, Господи, душу свою, / Боже мій, я на Тебе надіюсь [...>»; 34, коли Давид, будучи вигнанцем, удавав причинного перед Авімелехом: «Я благословлятиму Господа кожного часу, / хвала Йому завсіди в устах моїх!») давньоєврейською мовою, адекватно не відтворювані в сучасному перекладі Св. Письма. Цей жанр у слов’янських літературах був започаткований «Молитвою абетковою» (ІХ ст.), написаною або Костянтином Просвітником, або його учнем Костянтином Преславським. У творі використано досвід античної зорової поезії з урахуванням потреб християнського віровчення:
Аз сим словом молюся Богу
Боже всея тварі зижителю
Видимая і невидимая
Господа Духа посли живящаго [...>.
«Молитву абеткову» досліджували О. Бодянський, І. Срезневський, О. Соболевський. І. Франко вивчав її і перекладав, але не дотримувався, як пізніше і Р. Лубківський, алфавітних вимог жанру, чого досяг Д. Білоус:
Аз молюся словом цим до Тебе,
Боже мій, що сотворив на світі
Видимі й невидимі істоти,
Господи, пошли свого до мене
Духа, що зродив у серці Слово [...>.
Абетковий вірш називали також «азбучним віршем», «азбукою-границею» адже кожен рядок починався наступною літерою абетки; під назвою «абецедарій» за доби середньовіччя його використовували в релігійній і дидактичній поезії латиномовної Європи. Символізуючи передусім Бога, Слово, абетковий вірш посилював мнемонічну функцію пізнання сакральних текстів, зокрема засвідчену анонімним твором «Аз єсмь всему миру свЂт», вміщеним в «Букварі» (1574) Івана Федоровича (Федорова). За доби бароко абетковий вірш набув вишуканої форми, досягнутої Іваном (Йовом) Величковським (збірка «Млеко от овцы пастыру належноє», 1691), коли вже не кожен рядок, а кожне наступне слово починалося наступною літерою абетки, крім тогочасних «прикінцевих» ъ, ы, ь, Ђ, а також грецьких ξ, Ѱ, Ө:
Аз Благ ВсЂх Глубина
ДЂвая Єдина
Живот Зачах Званным
Ісуса Избранным,
Котрий Людей Мною
На ОбЂд Поко[ю>
Райска Собираєт
Тунє Оущєдряєт.
Умне ФенЂкс Христє
Отчє Царю Чистє,
Шествуй Щедротами
Матерє Молбами.
Принцип абеткового вірша характерний і для диванів поезії Близького та Середнього Сходу, де вірші розташовано за алфавітним порядком їхніх рим. Використав форму абеткового вірша вірменський поет VI ст. Давтак Кертог в елегії «Плач по смерті великого князя Джіваншира», вміщеній у праці історика Мовсеса Каханкатваці «Історія Агван» (Х ст.). Абетковий вірш — найпоширеніший у літературі для дітей (твори Наталки Поклад, Любові Пшеничної, Ганни Чубач та ін.), має тенденцію до формальної варіативності, як-от «Алфавіт віршами, написаний для сина» О. Олеся:
Айстра квітне у саду,
Аєр в лузі я знайду,
Бізон у двір забрався,
Баран його злякався [...>.
Іноді принцип абетковий вірш використовували для розбудови складніших композиційних структур, як, зокрема, у збірці «Предметність нізвідки» В. Лесича. Трапляються випадки, коли певна літера є основою структурування всього віршового твору (часто — в межах однієї алітерованої чи асонансованої строфи). Таких прикладів чимало у фольклорі: «Семен сказав своїм синам». Традицію абеткового вірша використала у своїй «Абетці» (К., 2002) Варвара Гринько, побудованій за принципом асоціативного розпізнавання літер на підставі графічних символів:
Буква І,
неначе свічка,
з ясним вогником
вгорі.
А погасне —
чорний ґнотик
стане крапкою
над І.
Джерело: Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.1 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — К : ВЦ «Академія», 2007. — С. 7–8 (Енциклопедія ерудита)
ID:
765575
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.12.2017 15:05:41
© дата внесення змiн: 14.12.2017 10:44:41
автор: Теоретик
Вкажіть причину вашої скарги
|
в університеті я дуже любила курс з основ віршування, де захоплювалася теорією та практикою віршування 
