Гортаю я пожовклі сторінки
Історії моєї України,
І проростає правда крізь роки
Про те, як цвіт наш нищили-гноїли,
Як вижив мій, розправився народ
І розрубав ненависні кайдани,
Жить не схотів під владою заброд,
Тож сколихнули двічі світ Майдани.
Зраділа наша змучена земля,
Вона шанує Правду, Гідність, Волю,
Та Крим украли зайди із Кремля
І замахнулись на Вкраїни долю.
Ні, не скорити вільної землі
І мій народ уже не залякати,
Великий Бог нам вижити звелів,
За неї воювать нам не звикати!
27.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Щемні і прадиві рядочки Вашого вірша, написані серцем. Тож і не залишають байдужою. Знаєте, я багато років завідувала заводським музеєм, щодня перегортала сторінки його історії.Коли з сумом і слізьми, бо на долю Крюківських вагонобудівників випало немало лиха: війна забрала чимало робітників,зруйнований завод, тяжка відбудова.Але й гордість переповнює душу: подолали труднощі заводчани.Їх вантажні вагони відомі у світі. А нині ще й новітні пасажирські радують українців. Мимоволі спадає на думку: наш народ працелюбний, всепереможний.Він заслуговує на щастя, наперекір ворогам.