З життям гралися, як з іграми,
Та стало важко вигравати.
Бо ми вже стали іншими
І нас вже, певно, не впізнати.
Ми прокидалися тінями –
Людьми хотілося стати.
А мрії залишились мріями,
Бо ми втомились їх шукати.
Понівечені душі страхами
І за свої сховались ґрати.
Ми віщували долю знаками,
А треба було будувати.
