Він вперше відчув, як повітря заповнює легені. Жадібний ковток вартував йому паморочення в голові.
Це наче прокинутись від сну, тривалість якого – життя.
Коли Квін просинався параноїком, кожного разу задавався питанням: «Щоб я зробив би, знаючи, що скоро помру?»
Він не боявся смерті. Він боявся невідомого. Боявся незакінченості. Покидати планету обізнаним щодо того, що нас чекає, було б не так страшно.
Запитував – знаходив відповідь: все омріяне повинно стати реальним. А ще, він би розповів про свої справжні почуття.
Знаючи, що скоро помреш, ти не будеш думати про ворога, якому давно бажаєш сказати все мерзотне прямо в лице. Ти будеш думати про тих, хто заслуговує твої уваги більше, ніж набридливий жмут ненависті.
«Чому не признавався раніше?»
Не знав. Деякі почуття заховані так глибоко, що повідомляють про себе лиш наприкінці.
Коли параноя проходить, - Квін не відчуває небезпеки. Так само, як і не відчуває потреби робити реальністю зазубрені ситуації з голови, що часто прокручуються перед сном як кіноплівка.
- Чому б не зробити мрії реальними зараз?
- Я не помираю. Час є.
*
Прокинувшись вранці Квін відчув зміни. Його кімната виглядала не так, якою він її пам’ятав. Навіть фізичний стан підводив, це був не колишній Квін.
«Я не можу керувати собою».
Він сидів у ліжку та думав про те, що відчуває фальш, але нічого не міг зробити. Несподівано, хлопець піднявся на ноги та запустив руку у волосся, поглядаючи на своє відображення в моніторі комп'ютера. Автор згадав щось про те, що Квін сонно поглянув на двері, та через нестачу описів все здавалось несправжнім.
Автор коротко описав кімнату: білі стіни, велика полиця з коміксами та комп'терний стіл, завалений брудним посудом.
«Недостатньо. Я відчуваю фальш».
«Гаразд, опишемо детальніше, - погодився Автор. – Як щодо тріщини на склі твого вікна, де зібралось повно мертвих мух?»
Квін став лялькою в руках Автора.
«Вже краще, та я не вірю, - свідомість Квіна знову зверталась до автора. – Ви пишете зовсім не про мене. Написані Вами слова – не мої. Я б сказав не так».
«Саме тому ти досі лише той, хто мріє, - коротко відповів Автор. – З моєю допомогою ти станеш тим, хто втілює мрії в життя».
Друзі звикли до «кращої версії Квіна» надто швидко, в той час, доки сам він періодично боровся.
«Знову хочеш стати параноїком, що тільки й мріє про краще життя?»
Квін боровся трохи менше.
«Надовго ти поселився в моїй голові?» - годину тому мрія Квіна стала реальністю, і це всього лиш на сімдесятій сторінці.
«Чому ти вирішив, що це не ти поселився в моїй?» – запитав Автор і прийнявся описувати почуття хлопця після того, коли той відчув себе щасливим.
Роман налічував двісті сторінок. В руках Автора події змінювали одна одну зі швидкістю перегортування сторінки. Кожен рядок описував життя Квіна все кращим, яскравішим, повним емоцій.
«Це тільки герої романів живуть таким насиченим життям?»
«Романи пишуть Автори. Я все ще змушую тебе повірити, що жалюгідне життя може змінитись лиш за сімдесять сторінок».
«Ти назвав моє життя жалюгідним, - без емоцій сказав Квін. – Це справді так?»
«Не переживай. Я тут, щоб все виправити».
«А мені все ще не досить реалістично, - сказав Квін, закидаючи ноги на стіл, поїдаючи третій грейпфрут. – Я відчуваю нотки фальшу».
«Ти просиш мене внести більше барв, - спокійно підтвердив Автор. – Це все ж книга. Книга про те, що час припинити чекати».
«Чекати чого?»
«А чого ти чекав, коли відмовляв собі в задоволеннях життя? Квін, давай залишимо трохи реалістичності».
«Це ж і є реально. Це моє життя!»
«Атож. А тепер прибери ноги зі столу».
«Квін не може противитись Авторському перу».
«Залишилось зовсім трохи. Фінал вже близько».
«А що потім? – з ноткою жалю запитав Квін. – Все?»
«Ти напишеш епілог».
П'єса життя ще не закінчилась, і ти, можливо, впишеш свій рядок.
ID:
587632
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.06.2015 20:46:19
© дата внесення змiн: 15.06.2015 20:47:20
автор: Lily Grant
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ваші коментарі так само, як завжди, на висоті :3
D
