Стріла ́якось Ром́ана Оля.
Він в відпустку прийшов з АТО.
Мужній! Славний! То, певно, доля
Привела до клубу його.
Вчились разом колись у школі.
Інтерес Роман проявляв.
Рвав для неї ромашки в полі,
Та «кохаю» все ж не сказав.
Сором’язливий був без міри.
Тож з Андрієм стала дружить.
Та не справдив Андрій довіри.
А Роман… Все тіло дрижить.
Запросила його на танець.
Пригорнулася до грудей.
Щоки Роми - ясний багрянець.
Очі Олі – вінок лілей.
Відпуск станув, мов свіч воскова.
Проводжала. Йшли по шосе.
- Ну! Скажи три важливих слова!
- Україна понад усе!
Бідна дівчина... Хоча це і дуже важливі для всіх слова, та вона чекала інші... То ж і її відповідь з трьох слів мала б виглядати так :"Пішов ти, дурню!"
Який же прекрасний кінець А таке буває. І було. Отак мені в юності людина не сказала, не хотів мені зав`язувати світ, бо їхав у Афганістан, а я про це дізналася через роки. Бажаю Роману швидше повернутися.
Думаю, вона пишалася все ж цим хлопцем.
