Коли ти в натовпі стоїш--
і вир людський навколо тебе,
і поєднавшись з усіма,
ти в ейфорії, як в бою,
гучноголоса правота
росте й впирається у небо,
і всі навколо як брати--
в киплячім центрі й на краю.
Та розшаровується гурт
ще вчора дружної громади,
де піт, і дихання, і шал
перемішались і сплелись,--
і хтось відкритий вже вітрам,
загрозі нападу і зради,
він кров’ю власного життя
за приз священний відповість.
Вони завжди були і є--
оті, що опинились скраю,
із сивини тисячоліть
їм шлях під хмарами проліг,
вузьким розгойданим містком
вони над прірвою ступають,
запричастившись небуттям,
в жертовнім викупі за всіх.
Вікторія Торон
дуже добре
