О, як далеко осінь та!
Круг мене – жовті хризантеми.
Десь в інший вимір я пішла,
Бо вигнана була з Едему.
Хіба то гріх, коли удвох
Шукали яблук насолоди?
Коли всміхався нам наш бог,
Який сидів отак навпроти?
Та ти сказав: «Це лиш вона
Шукала яблуко рум”яне.
Її це гріх, її вина».
Наш бог сміявся до нестями.
І я пішла. Мені не слід
Було там більше залишатись.
А під ногами – гострий лід.
І дощ, що не приніс розради.
У другім вимірі живу.
Тут – не Едем. Та я літаю!
Мені шовковую траву
Знаходять птахи поза Раєм.
І так далеко осінь та…
Засохлі жовті квіти пишні.
Та є ця істина проста –
Для мене знов цвістимуть вишні.
