Блакитне небо угорі.
Живе на ньому сонце,
Яке у денній лиш порі
Надворі й крізь віконце
Сіяє, промені до нас
Поволеньки пускає,
Якими лиш у денний час
Голубить, зігріває
Найбільше влітку, навесні
Та восени не дуже.
Відомо це не лиш мені,
Але й тобі, мій друже.
Життя є джерелом воно
Так само, як водиця.
Для цього сонце нам й дано.
Не є це небилиця.
Усе живе, не ми лишень,
Але й також природа,
Яка буя ледь не щодень, –
Утіха, насолода –
Це робить завдяки йому
І дощику рясному,
Що напува її. Тому
Ми сонцю золотому
Повинні бути вдячні всі,
Живучи в цьому світі
В його небаченій красі
Всій, сонцем цим зігріті.
Тож дякую тобі за це
Я щиро, сонце красне.
Хай часом б’є життя в лице,
Та все ж воно прекрасне,
Бо робиш ти його таким.
В цім є й твоя заслуга.
Тому пишаюся я тим,
Що маю сонце-друга.
Євген Ковальчук, 08. 10. 2021