Найбільшої любові, що є в людині,
не зміряна у серці глибина,
вона вся присвятилася дитині,
недоспаних ночей її ціна...
У зморшках праці материнські руки,
пригаслий погляд стомлених очей,
здоров"я вкрадуть метушливі роки,
але залишать ніжність до дітей...
Хоч вже дорослі, та завжди для неї,
синочки й донечки її, малі,
в неспокої цвітуть думки-алеї,
де діти- квіти, зрощені не в злі...
Життя безжальне і наш час нестримний,
сліди стежини покидають дні,
і на календарі вже числа зимні,
бо в людей короткі роки земні....
Не зловиш мить, тривогу невпокориш,
і не зупиниш всесвіту ходи,
хоч як кричи,та час ніяк не вмовиш:
мами підуть від нас у засвіти...
Згадається ,в журбі, любов безмірна,
і думка вколе,по собі сама:
"не вистачає тебе,мамко рідна"!,
в дітей, у кого мами вже нема...
ID:
1047538
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.09.2025 12:58:14
© дата внесення змiн: 11.09.2025 12:58:14
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
