Щемливий серпень, тепла днина —
ще літо геть не відпливло,
та червоніє гороби́на
і ніч відрощує крило.
Гортає вітер листя кленів —
вони зелені вже не скрізь.
Чийсь дим торкається легенів
і тужить музика — до сліз.
Лежить на лавці груба книжка —
в ній пізня осінь, прах епох...
Дві тіні в парку ходять нишком.
Чи стрінуть осінь тиху вдвох?
Я шля́хом сам недавно йшо́в тим
у власну осінь — мов турист.
Там зверху й знизу синє з жовтим:
і небо, і кленовий лист.
Пречистий образ України,
яку мов матінку люблю,
із фарб осінньої хустини
тепер складаю і ліплю.
13 серпня 2025
