Моя тривожність більше не тривожила -
Ти оберігав її як маленьку квітку.
Здається, я була собою - з полином, штормом і легенькою хвилькою.
А ще, здається, що не було меж,
Твоя Прекрасність змогла запалити небо.
Невагомість з запахом бузку
Відчувалась на кінчиках пальцях... Мереживо
Твоїх думок і багатогранність всіх сильних ліній
Обійняли тихо мій прибій,
Що котився вже спокійно, неквапливо…
Прошу)
