Я на небес блакить
Звів очі й потонув
В ній поглядом. На мить?
На вічність? Не збагнув
Цього і не збагну,
Мабуть, за все життя
В ній солодко тону.
Думки та почуття
Мої усі у ній,
Як в морі кораблі,
Пливуть в порі ясній,
Хоч сам я на землі.
Не має меж блакить
Небес, що, мов висять
Кожнісінькую мить,
Де пташечки летять.
Їх манить, як мене,
Також небес блакить –
Видовище чудне,
Прекрасне. Стукотить
У грудях серце-птах.
Зірвались почуття.
І вже у небесах
Й вони. Їх там життя.
І їх небес блакить
Привабила украй.
Тепер у ній їм жить.
Тепер вона – їх край
Навіки чи на мить?
Допоки серце-птах
У грудях стукотить,
В блакитних небесах
І почуття, й думки
Мої всі будуть жить,
Жить будуть залюбки,
Щоб більше не тужить.
Євген Ковальчук, 31. 08. 2021
