Неписані історії життя:
загублені родинні якорі,
в повинних душ немає каяття,
хоч вся країна серцю в докорі...
Чужа біда- вона, все ж, не своя,
в своїй проллєш невичерпні сльози,
в чужій-пройти незвідані моря,
у шумі грому про далекі грози...
Усіх історій слава-це їх кінець,
в подиві,говорить Україна:
красивий торт на смак гіркий млинець,
у прісній ж страві-користь вітамінна...
У запасі в кого сотні виправдань,
злі помисли й байдужі протиріччя,
та в когось серце зболене від ран,
все ж світяться надією обличчя...
Чудною пристрастю проллє телеефір,
і западе у пам'ять незбагненне:
живе в людині Бог і є в ній лютий звір,
холодна тьма і сонце полуденне!
У кожного із нас свої бувають дні,
говоримо постійно ми з собою,
велике лихо, що спіткається мені-
коли сумління замовчить зі мною...
