Чи легко серцю не збурити
Води свяченої під ранок ,
Небес роззяпивши корито,
Неначе хмарку на сніданок,
Що визиратиме невпинно
З-за краю іншої півкулі,
Де краплям не буває зимно
І сльози пахнуть як пачулі,
Щоб риси справжнього обличчя
На карту неба переносить,
З астрономічного узбіччя,
До хвиль життя у білі роси,
Чекаючи нарешті дива,
Від вій промоклих над житами,
Які кропить липнева злива
За все!.. що не траплялось з нами
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=TvnYmWpD_T8
