Неповороткий, неначе вітер
Руки надламуючи деревам
В хащах окремих безглуздих літер,
В зойках пташок у шалу непевнім,
Більше ніж щиро пенькам, що змовкли
З хвоєю в дзьобі, виною в грудях,
Дивишся в дупла очей, що всохли,
Мовиш дурниці пусті крізь зуби.
Букви закону - Вони жаліють!-
Ваблять і люблять, і гріють в холод,
Тільки не спиться отим прокльонам -
Хворим думкам, що летять по колу,
В дім твій, який ніби пустка взимку,
А коли літо - росте травою,
З щілин підлоги, стіни і плитки,
В сварку і смуток нудьги скляної.
Ти вже не хочеш туди вернути,
Неповороткий як блюдце з чаєм,
Скручене часом в спіраль вертути -
Тільки наллєш - вже його втрачаєш...
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=_VgL_gbz3xs
