Я йду узбіччями тікаючи від шляху,
Боюся здибати в дорозі шукачів.
Я йду у темряві покроково й не бачу,
Бо навігатор усередині мовчить.
Я не спішу й не зупиняюсь, бракне часу
Для того, щоб дорогу віднайти.
Аж ось всередині я твердо відчуваю,
Що мають сенс всі мо́ї кроки і ходи.
Я обійду місця злюднілі й вийду зразу
Туди, де поховаю всі страхи.
Моя стежина - це сліди-дороговкази,
Бо лише я згадаю ними як іти.
Це шлях до себе, лабіринт мого екстазу,
Що виведе до щастя укінці...
