Вона любила вірші, квіти, каву,
А він — прагматик був, хоч квіти дарував.
Вона хотіла жити так яскраво,
А він її літати не пускав.
Сміялась доля, певно, з них відверто,
Коли зводила разом дві душі,
Що не бажали бути разом вперто,
Хоча окремо жити не могли.
Роки минали, пробігала юність,
Життя кипіло, ніби круговерть.
Вона літала в снах, у мріях, серцем,
Шукала світло навіть у пітьмі.
А він стискав руками крила в темряві,
Обіймами душив, щоб не могла піти.
А він стискав руками міцно плечі,
Немов боявся, що вона злетить...
Життя прийшло. Вже на порозі — старість.
А чи щасливими були? Мабуть, що ні...
Вона його літати не заставила,
А він не зміг її на землю опустить
