Прочитаний :  228
|
Творчість |
Біографія |
Критика
3. ЛЬВІВ
Скриплять колеса чорного ридвана.
Йдуть круторогі, як ішли віками
По цій землі — по цій одвічній рані,
Затуленій лавровими вінками…
Дійшовши до найвищого порогу,
Ти вибрався в нову земну дорогу
І — мертвий, з чашею восковою на грудях,
Ідеш живим, і за тобою — люди.
Ідеш у Львів, мов у святу обитель,
Народу рідного ревнитель і будитель,
Що із казальниці в забутому селі
Підносив чашу Рідної Землі
Під Господа святе благословення —
І безіменним — людське дав імення!
Ти вийшов із забутої могили,
Немов народ, що ти його виводив,
Із забуття! —
І вже немає сили,
Що стала б впоперек цього походу,
Бо сяє хрест, водружений тобою
Над людства Білою Горою!
«Відкинь той камінь, що ти серце тисне»,
Іди із нами в вічному поході —
Не похоронному — у переможній пісні
Свободою освячених народів,
Бо ти з казальниці, мов із святих вершин,
Промовив кожному:
«Ти не неволі син!».
1961.
|
|
