ТАТАРО - ТУРЕЦЬКА НЕВОЛЯ (продовження СЛАВА НЕ ПОЛЯЖЕ)
Полонених людей татари вели до свого коша. Кожний татарин мав при сідлі кілька шнурів, арканів, ними в"язали нещасних невільників. Потім, обважені здобиччю, татари неспішно поверталися додому. Бранці мусили всю дорогу йти пішки. Гаряче степове сонце палило їм голови, спрага висушувала уста, голод і втома палили все тіло. Ішли босі, обдерті, спотикаючись, роздираючи собі ноги об колюче терня. Ішли старі діди, й здорові чоловіки, жінки й діти; ішли сумні, пригноблені, втираючи сльози, важко ридаючи. Кожен мав якусь утрату: комусь убили батька, в іншого забрали дитину, а в декого пропала вся родина. Татари вели всіх бранців до Криму. У Бахчисараї, Кафі, та інших татарських містах були великі торговці, де продавали невільників. Нещасні люди стояли там рядами й чекали своєї долі. Купці з різних далеких сторін, найбільше турки й араби, приходили й оглядали бранців, як тепер на торзі оглядають худобу. Одні купували сильних, здорових чоловіків, інші брали жінок, ще інші вибирали собі дітей. Купець давав татаринові плату і забирав з собою невільників. Безжальні турки ні на що не зважавли: виривали дітей з рук матерів, розлучали братів із сестрами, чоловіків з жінками. Серед плачів і ридань прощалися бездольні люди, звичайно навіки. Найважча доля була тих бранців, що попадали на турецькі кораблі - галери або каторги: їх рядами приковували до помостів, і вони мусили гребти веслами. Турецькі наглядачі знущалися над ними, били ногами, кайдани на руках і ногах калічили тіло. Християнських дітей турки брали до своїх шкіл і виховували в мусульманській вірі. Малі діти забували своїх батьків, вчилися турецької мови і турецьких звичаїв. З потурчених хлопців виростали вороги християн, і турки творили з них військо, що називалося яничарами. Отак несвідомо виростали малі діти на зрадників християнства та рідного народу.
Далі буде
