був рік лисиці. настав знаменний день,
що запам'ятається надовго.
чому? бо юнак східного сонця
нарешті почув гуркіт чорного дзвона.
отож, то був знаменний день
року лисиці: дзвін загудів,
і то означало, комусь пора
йти до королівського храму.
він стояв у центрі кам'яного кола,
і озирався, ніби чогось шукаючи.
аж ось його рука затремтіла,
і зараз він отримає
відповідь, якої шукав.
сонце чекає, доки старий співає:
допоможи нам, небо.
небо відгукнулося навалою чорних крил;
сонце дивиться лиш на нього,
– так починався цей день.
дзвін вже гудів. за всіма ознаками
комусь треба йти до королівського храму.
він стояв, оточений людним натовпом,
і намагався точно зрозуміти:
за помахом чиєї владної руки
йому треба йти, щоб зникнути
в королівському храмі?
раптом він схаменувся десь аж на краї світу.
на що тут сподіватися? він думав, дивувався,
і згадував все, що знав за переказами
про це випадкове місце, де він тепер опинився:
він лежить нерухомо тут в кам'яному колі:
небо, допоможи!
очі йому загорілися, так от ми здогадалися,
що відповідь знайдено, й небо допомогло.
повертайся до кола людей. отже, він повернувся.
роздає, розповідає; все ж його не покидає
думка: за чиїм же владним дотиком
ми знаємо тепер про той злощасний храм
та про самого короля, котрого ніхто не бачив
temple of the king, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=B7nKzCRL_oo
