БОЛЯТЬ НАШІ КРИЛА
( Ліні Ланскій)
Болять твої крила, недолею зламані крила.
Це знаю і я. Бо й досі ті рани ятрять.
А мрія ще кличе, ще будить незвідані сили
І зорі далекі не згасли в нещастях, горять.
Розбите плече – загоїться, вір мені, мила
Це зараз здається, що більше терпіти ніяк.
Крилата душа не зможе терпіти безсилля
Буде намагатись злетіти хоча б у віршах.
Не станеш бадиллям. На крила, крізь біль і страждання
Зіпнешся ти знову, немов би на ніжки дитя!
І будеш долати дороги розлук і кохання,
Які поведуть до нових поселень життя.
Болять твої вірші? Це – добре! Не вмерли від туги.
Допоки болять, то є сподівання на те,
Що житимуть довго! Повір, моя люба подруго,
Ще наша весна у наших очах зацвіте.
Болять наші крила, болять покалічені крила
Долаємо разом цю втому, омани туманів та хмар
Тому що вони нам сонця навік не закрили.
Зозуля кує… життя буде гарним, як дар
Від щедрого Неба за нашу любов і терпіння,
За сили душевні, за спробу не впасти, а йти!
Бо ж тільки у русі знайдемо ми справжнє спасіння,
Бо тільки дорога людину веде до мети!
26.03.2017
Це - відгук на вірш Ліночки. Вона пише божественно! Дуже тонко, психологічно напружено передає порухи думки, несподівані Образи, асоціації... Класно! Ви теж пишете так, що аж серце заходиться! Дякую Вам!
