Листя додолу повільно лягає
Не засинає минуле, а помирає
Засипала осінь золотом біль
Те що давило, стало як тінь:
Тягнеться память по-заду
Та вже не лякає. Ти не боїшся
Під грозою просто танцюєш, бо
Любиш дощі, на холод не злишся.
Завжди любила життя і осінь.
Із-за вітрів що, не любити?
Ті, що камінням у душу кидали
Навчили щити камінні робити.
І Листопад укриває пледом
Землю оголену в злато вбирає
Не засинає смуток, а помирає
Коли рідна душа тебе обіймає.
