У тебе й так життя було не мед,
А тут мене ще посилає Небо,
Не запитавши треба чи не треба,
Поставило капкан у Інтернет.
Не впевнена що радий ти мені,
Хоч протилежне не казав ніколи.
Так часто терпиш ти мої уколи,
За роком рік і кожен день при дні...
Який вже раз: "Не буду більше так"...
Пробач, сьогодні Прощена неділя.
Ну випий відворотного чар-зілля,
А ні... "спускай на мене всіх собак".
этот стих мне понравился гораздо больше первого, он красивее и звучит искреннее, любой читающий его простит Вам все грешки, пани Люба, тем паче - кто из нас без греха?..
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любов - то мука, дикий мед,
то гірко, то солодка злука.
Багато знаю вже прикмет,
та все-одно спітка розруха.
Бо хочу мучитись сама
та не мину й тебе нагоди
хоч царапнути, як нема
на нас вже іншої пригоди
...зате не скучно, Патарочко Гарно підмітили
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ще мені один шедевр української поезії що аж вибачення требе просити... Не переймайтеся. 
Гарно підмітили 
а відворотне зілля існує? 
