Листя не зажеврілось сонячним добром,
Падає, знесилене мінусом відьом,
Не святкує в пахощах жартівливих барв,
Бо морозом згублений світограйний шарм.
Хапай-вітер пустощі з листям не утне.
Згадує минувщину, золотавий тлен
І дітей, що бавились листям охряним,
І букети славили часу живий плин.
Що тепер? Похрумкує не дозрівший лист.
Очі мали б славити, як було колись,
Кінець циклу й проводи, та… не вдався лист.
9.10. 2015 р.
--
* Платон Воронько
