Робила у полі,
Ще сонце зійти не встигало,
Сапала, ростила,
Чекала нових врожаїв,
І звідки у неї,
Скажіть, узялася та сила,
Я думаю, силу,
Вона ту черпала з землі…
Стомилася мама
І тихо пішла поза межу…
І всі зрозуміли,
Відхід цей уже назавжди…
Хоч зорі на небі,
Яскраво в той вечір світили,
У світлі виднілись,
Залишені нею сліди.
Бо їй захотілось
Від важкої праці спочити,
І десь за межею
Зайти у квітучі сади,
А перед відходом,
Родина, прощаючись з нею,
Молилась,
Щоб душу матусі святу зберегти…
- Пора мені, діти,
Хай внуки живуть замість мене,
Простіть за усе,
Могла б я ще трішки пожить,
Та певно пора
Мені підніматися в небо,
Хоч вміла завжди
Життям на землі дорожить…
І раптом пішла,
В зеленому полі розтала,
Щороку до нас
Повертається хлібним зерном,
І щастя несе
Весняним клинком з журавлями,
Молитвою завжди,
Приходить до нас перед сном…
