Вона така весняна, з розпущеним волоссям, біжить назустріч вітру восени. Але це все мені здалося, на мить, а може на роки. Коли цей дощ застав мене самого, небуло куди йти. Коли когось втрачаєш, блін, паскудно. Проллється на столі стакан води.
ID: 426441 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 21.05.2013 22:43:40 © дата внесення змiн: 21.05.2013 22:43:40 автор: Сонячна)
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie