Цей п`ятирічний пейзаж за вікном,
Двоюрідна сім'я у "вулику" згуртувалась.
Усе пролетіло, промчалось, як сон,
І скоро - "не вчусь", а тільки "навчалась".
Так близько вже фініш, на носі весна,
Ніщо не зупинить останні хвилини.
Сьогодні я хочу побути сумна,
Бо в травні залишуся я без родини.
Божеволіли разом, плакали та сумували,
Ми стільки усього уже перейшли.
Саме тут, у цих стінах, життя пізнали,
Саме тут один одного ми віднайшли.
Ніколи не вірила у складну випадковість,
Завжди зустрічаються ті, хто повинні.
І тихо шепоче мені моя совість,
Що ми збережемо, зуміємо, сильні!
Куди б не закинуло нас наше покликання,
Як би доля життям не розпорядилась.
Будуть і хованки, і це дивне никання,
І втеча до того, що так довго снилось.
