Сонце заховалося за хмари,
Ніч на човнику колище чари.
Місяць ясний показавсь згори,
Зорі враз розсипав чарівник.
Пісня мого серця,
Мов вода в відерці,
Хлюпоче сльозою,
Відблиск той з тобою.
На дорогу впала двійко тінь,
То близенько двоє, то у всеобіч.
Мов ті чорні валуни морські,
В почуттях вертілись - обручі.
Почуття ,що валом,
Згори водопадом,
Ударами в скелі,
Розпуки - печалі.
Присвітив їм місяць із гори,
Очі в очі - руки потяглись.
Він для неї небо б прихилив,
Та човняр їх мрії підхопив.
Місячна соната-
Зірочок багато.
Та одна магічна,
Серце в прірву кличе.
ЦЮ ПІСНЮ СЕРЦЯ МОЖНА БУЛО Б НАЗВАТИ - "МІСЯЧНО-ЗОРЯНА СОНАТА", ДЛЯ ЦЬОГО ТУТ ЧИННИКІВ БАГАТО: ОСОБЛИВИЙ РИТМ, КОЛОРИТНА ПЕЙЗАЖНІСТЬ НОЧІ, МАГІЧНІСТЬ СЛІВ І ОБРАЗІВ
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олю! Ти знаєш, що Твоя думка для мене багатюще значить.Роблю як кажеш!
про зоряні місячні сонети 
