Він пальцями на клавіші
Натиснув – і завмер.
Він грав свою симфонію останню.
Розсипавши акорди-сподівання,
Так тихо, непомітно він помер…
Його ховали осінню –
В багряну заметіль.
Труну несли звичайні перехожі,
Кидали на асфальт червоні рожі,
І кожен відчував пекучий біль.
А вранці, серед гаміру,
Крихка, немов кришталь,
Розвіялась сльоза за піаністом.
Поринуло в буденні справи місто.
І в траурі стояв сумний рояль…
5.03.04
