Я якось тихо піду, без валіз,
без гучності від цокоту підборів,
ще досі не знайшовши сили волі,
щоб втримати в очах солоних сліз.
Про себе не згадаю, промовчу.
Годинник відбиватиме мій відчай.
Ми - різні. Ми - чужі. Ми зовсім інші.
Ти ж знав про це, та вдав, що не почув.
А я німа. Ти бачиш, я німа?
Коли все вислизає з-під контролю,
в останній раз тобі й собі дозволю
втекти туди, де інших всіх нема.
Та що там їм? Їм справді все одно,
що ця розлука нам у спину дише,
залишивши нічну безжальну тишу...
Я якось тихо піду, як в кіно...
Та що там їм? Їм справді все одно,
що ця розлука нам у спину дише... -як влучно ти зауважила,Галинко...Найважче тим,хто пов'язаний цими стосунками,а всім іншим байдуже...Дуже чуттєва лірика вийшла.
Halyna* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко за небайдужий коментар А картинка - як завше у 10
Вдячна за коментар, Олеже! 
А картинка - як завше у 10 
