Яке в літа життя коротке!
Я йому установлю погруддя –
Чорно-біле і ледь солодке.
І ні до чого тут судді.
Піктограми вкарбую схиблені,
Щоб уява на них тренувалася,
Щоб не була лінива й розгублена,
Бо навіщо така мені здалася.
Біле в чорному , чорне на білому...
Непомітно десь осінь крадеться
І погруддям осиротілим
Тихо літо в мені озоветься.
Височить чорно-біла статуя
У словах, у думках, у поглядах,
І солодкими бризками скапують
Веселково-барвисті спогади.
