Відійди днем притишеная тиша
І не вигравай часу піском сипким
Не залякала нас олжі пороша
Та медоточивий рот звуком хрипким
Проросли в нас садочки дивоцвіту
Не зломив отой нас потоймир журний
Не злякались гроз блискавиць привіту
Хоч осипав дощ мільйоноліть нудний
Світили зорі мов вогненні очі
Зуби білосяйно шкірилися в тьмі
Спаслися від відьом престріту й порчі
З прадерева пили гіркий сік в пітьмі
Вийшли крізь усе димленокопчені
Обоюдожалий тать нас не спинив
Ледь жиєм на цьому світі спорчені
Предок скляк як ниній світ очами вздрів
