Зазорянилось синє небо надімною
Усе вдивляюся в небесну таїну
Навіяні думки дуплатою вербою
Торкаю кору я мов сиву давнину
Поміж зорями далеч Всесвіту чорніє
Завмерлі води мерехтливо грають склом
Одвічний місяць мов таріль біло біліє
Відсвічує холодним неживим теплом
Лише під ранок починає небо хмарить
Наляга на луки мов дим важкий туман
Та все оце нас у природі зове манить
Так хочеться полинуть в неба океан
Там плачем вивільга під лісом заридала
Наче рукою майстра торкнута струна
Сова десь жалібно і сумно застогнала
Та понад ставом тужно віддала луна
Все поступово переходить у мовчання
Лиш по воді дорога місячна блищить
Вже затихає пугача сумне ридання
І лиш цикада безугавно десь бринить
Велична мить природи чудо чарування
Так хочеться піднятися в небесну вись
Земне й небесне до душі ніжне торкання
Якщо романтик то любуйся живопись
