|
ОБЕРІГ ЛЮБОВІ
Моє серденько, кохана, тремтить, мов краплина весняна,
Сонце схилилось до обрію, тиша лягає на плечі.
Як тобі бути з думками моїми, прокинувшись рано?
Вірю, що ніжність твоя — це не вітер, не зрада і втеча.
Серце моє не з каміння, а з мальви, що квітне і в'ється,
В кожнім ударі — надія, молитва — у кожнім мовчанні.
Глянь, як воно у долонях твоїх вже беззахисно б'ється,
Кволе, мов спогад дитинства, і чисте, мов перше кохання.
Ти його ніжно тримаєш і світ завмирає довкола,
Тільки достатньо єдиного руху і все розлетиться.
Будь же мені милосердна, не здавлюй його, ясночола,
Не загаси його світло — воно ще тобі знадобиться.
Бачиш, пульсує це серце на пальцях, як у господині?
Це не метафора — серце живе, воно вірить в основу.
Мов на долоні Всевишнього — в твоїх руках воно нині,
Не розбивай його, мила, бо друге не виросте знову.
Вірш цей немов оберіг, як звичайна, розмінна монета,
Щоб ти згадала любов мою в мить, коли сум закрадеться.
Ніжно прошу тебе: ти бережи цей дарунок поета,
Тільки не зрадь, бо тоді серце знову моє розіб'ється.
Мирослав Манюк
29.07.2025
ID:
1044678
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.07.2025 19:37:10
© дата внесення змiн: 29.07.2025 19:37:10
автор: Мирослав Манюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
