ОСТАННЄ КОХАННЯ
Кохання перше вічно ми несем,
Неначе оберіг в своїх руках.
Але хіба його до себе звем,
Коли душа в останньому жива?
Воно приходить тихо у шалаш,
Не робить галас, де нема мети.
В останньому коханні успіх наш,
Бо з ним вчимося, як себе знайти.
Не перше нам будує вічний храм
І не воно запалює камін.
Останнє лиш дарує спокій нам,
Назавжди буде поруч до сивин.
То, перше, має купу забобон,
Там плюс один: що ти ще не старий.
В останньому помітно, ніби фон —
Кохання, що лишає слід ясний.
Тож не шукай у перших вічних днів,
Не перше гріє в темряві нічній.
Останнє зберігай, яке зустрів,
З ним поруч ти вже вільний і живий.
Мирослав Манюк
25.06.2025
