Вона схопиться вранці і руки до Бога здійме,
Буде милості в нього просити, в думках обійме
Того, хто в її серці хатину з народження звив,
Хто науку і час її сіті життєві ловив.
Вона сльози ковтатиме часто – солоні, терпкі.
Посилатиме рідній кровинці привіти палкі.
Збере гроші - на мавік віддасть ЗСУ, на фугас,
Тільки б сходило сонце свободи над краєм всякчас.
Вона ввечері довго не зможе пірнути у сни.
Буде дійсність гойдати й усе, що було до війни.
Хто ж вона, ця особа, якій біль – чуття не чуже?
МАТИ того, хто край наш боронить чи в небі уже.
Щойно перечитала вірш, помилки знайшла. Не уважна я. 
Чудовий вірш! 
