Застигли очі, ніби в бурштині,
Завмерли фото на алеї слави.
Такі жорстокі наслідки війни…
Хотіли жити, мріяли, кохали.
Ти підійди поближче…придивись,
Поглянь у вічі… глибину відчуєш.
За світлі душі тихо помолись,
Можливо й голос їхній ти почуєш.
Багряним став вечірній край землі
І слово «Мама!» небо розірвало.
Останні сльози щоки обпекли,
Все за для нас, щоб ми війни не знали.
Можливо ви вже звикли до біди
І звук ракети вас не так лякає,
Але війна завжди лиша сліди
І хтось за нас до неба відлітає.
Дивіться в очі, ті що в бурштині,
Там ненароджене майбутнє покоління.
Їх душі линуть, ніби журавлі,
А ми молімся… ставши на коліна.
29.08.24р. Олександр Степан.
