Ріка тече , мов роси калинові,
Омита у крові святих сердець
Сльоза бринить у кожнім
Мамі слові.
І заклика синів в правдивий герць
Зорей закутий у чарівну силу,
Що повернулась із продавніх днів
Встає, руйнуючи стару могилу,
Душа народна, син вільних степів!
Дзвенить його бандура, невмируща,
І душу повертає з забуття
Зійде зима, дівча посадить мальви
І проросте крізь них нове життя!
Ан. Бук Стефко
