Здалось, ніби живу я без кохання
Давно-давно і навіть вже не жду,
Було, минуло - мов гроза остання
Наче життя враз відпустило тятиву.
Мені здалося... Та озвалось серце:
Ну як же без кохання можна жити,
Вистукує воно ще стрімке скерцо:
Весна кругом і як тут не любити!
Люблю - як небо голубе, весняне,
Люблю - як спів пташиний у лісах,
Стежина весняна мене ще манить
Чекаю зустрічі я на таких стежках.
Бринить в душі мелодія кохання
Й своє душа кохання віддає,
Радіє дню народженім в світанні
Нема... Здалося... Є кохання, є...!
Галина Грицина.
