- Чом зима так скроні
рано побілила?
І коли побачу
вдома татуся?
Лист прийшов від доні
з далечі, із тилу.
В фразах цих дитячих –
суть війни уся…
Доні усміх щирий –
той шматочок раю,
дух солдат тримає
він багато діб.
- Повернуся з миром,
Доню, обіцяю,
як в полях безкраїх
забуяє хліб…
- Змовкнуть кулемети
І ворожі гради.
Хай на скронях зими –
то війни сліди…
В землянім наметі
лист читав, відраду,
з мокрими очима
Захисник твердий…
А в руках – світлина –
оченята сонні…
Біля серця доня
оберегом з ним.
- Спи, моя дитино,
Тато в обороні.
… І біліють скроні
Шість тривожних зим...
Читаючи такі рядки серце болить, гнів та розпач рвуть душу на шмаття.
А біля влади вкотре вже
злодюги, клани , протеже
Та їм все класно, все окей!
Тут кум там сват, а там єврей.